11 років поспіль...

Ось так і пролетіли 11 років, неначе 
журавлі у вирій

Сьогодня моя Даша писала ЗНО з української мови і літератури. В третій частині треба було висловити свою думку щодо значення книги в нашому інформаційному суспільстві. Мені дуже сподобалося її невеличке есе на цю тему. "Моя мама бібліотекар, і саме вона з дитинства прищепила мені любов о книги. На сьогоднішній день я не уявляю без них життя. Книги, неважливо в якому вони варіанті, друкованому чи електронному, як скульптори ліплять з молодої людини особистість. І які б альтернаиви не вигадало людство, для мене вони ніколи не будуть кращими за "друкованих друзів", котрі вчать мене не лише грамотності, а й загальнолюдським якостям: вірності, сміливості, хоробрості тощо.Я думаю, що не зважаючи на технічний прогрес та створення різноманітних інформаційних технологій, книга не втратить своєї вагомості...". Приємно усвідомлювати, що зерна,посіяні в дитинстві, попали в благодатну землю. Знаю, що таких, як моя донька, багато. Це я бачу кожного дня у нашій та інших бібліотеках. За ними - майбутнє. Нехай їм щастить!!!